Маршрути благодійності Івана Лозового

Лише півтора-два місяці тому, як про Івана Івановича Лозового вперше заговорили на Тростячнеччині. А сьогодні ця людина вже є однією з найпублічніших в районі. Його запрошують на зуст­річі в установи, на свята громад, люди йому телефонують напряму, питаючи поради чи допомоги. 

А все завдяки його надзвичайно активній меценатській діяльно­сті. Не говорячи за міс­то, де його знають в багатьох колективах, вже майже не залишилось в районі сіл, де б він не побував і щось потрібне для людей не вирішив. Вперше з подарунками для мешканців району меценат І.Лозовий з`явився напередодні Воскресіння Хри­стового - тоді великій частині багатодітних сімей району він передав паски. 

Далі зв`язки переросли у міжособистісні спілкування, зустрічі в колективах. Після щирих спілкувань, люди, як правило, отримували різні презенти. В одному випадку це були його особисті ві­зитки. Хтось отримував іменні чашки фонду І.Г.Лозового. Не так давно від Фонду подаровано старшим людям, які найбільше їх потребують, медичні аптечки, укомплектованій «під зав’язку» медикаментами першої необхідності.. 

Але це, можна сказати, дрібнички в порівнянні з тим, що отримували громади від Фонду Лозового на свої бюджетні установи. Соціальним працівникам він дарує велосипеди чи скутера, лі­карням купляє пральні машинки, бібліотекам - книги, клубам і будинкам культури - ноутбуки, дітям в дитсадки - іграшки, для ФАПів - манометри, на комунальні потреби сіл виконкомам рад передаються бензопили, еле­к­трокоси… 

Причому, ці подарунки ніяк не спонтанні і зовсім не випадкові - кожна річ є найнеобхідніша в тому чи іншому з колективів, бо покупка погоджується на­перед з сільськими головами чи керівниками установ. Це роблять добровільні помічники І.І.Лозового - волонтери Фонду. Серед них, наприклад, депутат обласної ради Лілія Ричкіна,на Тростянеччині цю місію виконує підприємець Іван Рєзнік.

На цьому тижні Іван Лозовий зробив чергові візити ввічливості, об`ї­хавши більшу половину району - від зони російськомовних сіл Ницаха, Дернове, Семереньки, Поляне, Печини, Криничне - до протилежного боку району: Станової, Буймера, Мартинівки. 

Меценат спіл­кувався з людьми, відпові­дав на запитання, причому, часом і провокаційні. А на останок Іван Іванович з теплотою вручав свої подарунки. 


-           Що Вас надихає на благодійництво? 

-         Я щасливий від того. Я роблю це в пам'ять про мого батька, іменем якого я і назвав благодійний фонд. Я роблю те, що я хочу, - просто відповідає Іван Лозовий.

Багато людей щиро дивуються і деяким вчинкам мецената, як-то відмову від американського громадянства і переїзду з ситого Нью-Йорка до неспокійного в часи становлення незалежної України Києва на постійне місце проживання.   

-           Чому? - запитують на зустрічах люди.

Одним словом на таке питання Івану Івановичу було не відповісти. Це рішення всього його непростого життя. Адже народився і виріс він в США, куди його батько емігрував ще в середині минулого століття з Німеччині, як остарбайтер у роки війни. Там Іван виріс. І саме звідти його постійно тягнуло на землю батька - в село Олександрівка Лебединського району. 

Вперше приїхав в Україну в 1990 році від одного з найбільших політологічних інститутів Вашинґтону “Heritage Foundation” (“Фонд спадщини”). Вже наступного року їде на батьківщину з твердим бажанням залишитися на постійне місце проживання. У 1993 році звертається до американського посольства аби дізнатися процедуру відмови від громадянства США. На тоді діючий закон про репатріацію дозволяв отримати громадянство України особам без мінімального строку проживання, але які мають своїх предків, які народжувалися в Україні. У І.І.Лозового і мати, і батько - корінні українці. То ж, у 1997 році став громадянином України. На той час мав багато друзів серед націонал-патріотів - особисто знав Гориня, Чорновола, Драча... 

До приїзду в Україну здобув дві вищі освіти - закінчив Нью-Йоркський та Паризький університети. Відмінно знає кілька іноземних мов. Єдина його робота в державних органах була в Державному комітеті інформаційної політики де він був керівником відділу нових інформаційних технологій та Інтернету. Але йому державна служба не було до вподоби, він говорить, що “це не моє” тож він сам звільнився у той день коли був звільнений з посади голови цього комітету Іван Драч.


Але молодому юристу, навченому в кращих університетах світу, хотілося спробувати себе і у власному бізнесі. Наполегливості його навчив батько, який при вихованні сина знаходив час і для словесних порад, і для передачі практичних навичок, і, якщо слова не доходили - і вихованню ремінцем "по п'ятій точці". 

То ж у 2004 році Іван Лозовий створює в Києві власний бізнес - консультує західні компанії з впровадження інвестицій. Тоді був пік зацікавленості Україною інвесторів із Західної Європи і Америки. Це дало можливість Лозовому не просто себе реалізувати, а й заробити чималий капітал. Зароблені гроші інвестував в американські компанії і тепер, проживаючи в Україні, коли інвестиційний інтерес  до нашої країни різко впав і в його консультаціях великої потреби не має, він отримує великі дивіденди і має час для благодійництва. 

Цікаво, що власні немалі затрати на пожертви він не вважає такою вже й високою формою меценацтва. Йому взагалі не подобаються терміни використані відносно нього “благодійництво” чи “меценатство”. Він каже: «Я роблю те, що хочу і що дає мені радість. В мене є більш ніж достатньо коштів для себе і своєї сім’ї, іншими грішми я намагаюсь допомагати людям таким чином, аби був від цього ефект, хороші наслідки». 

Ось так і стало меценатство частиною його життя.  Допомагає давно і різним людям - і простим, і відомим. Свого часу, наприклад, допоміг українській співачці Ніні Матвієнко, а ще - лідеру популярному рок-гурту "ВВ" Олегу Срипці, кожному з них передав для реалізації їхніх мистецьких проектів по тисячі доларів. Коли в українського співтовариства політичних в'язнів виникла ідея створити архів спогадів понад 14 тисяч цих людей, то Іван Лозовий на власні кошти за 3,5 тисячі доларів купив цій організації відеокамеру. Коли до нього звернулися побратими по АТО, а Іван Лозовий у 2014 році воював з ворогом в окупованому Донбасі, купив за 15 тисяч доларів безпілотник і передав військовій частині, в якій раніше служив. Як він сам розповів, цей дрон може долативідстані до 30 кілометрів і літати біля півтори годин. Дуже потрібна річ. Іншого разу купив для побратимів прилад нічного бачення…

Людей цінує по ділам, які помічає відразу. Наприклад, під час останнього об`їзду селами чув від багатьох голів сільрад про розбиті дороги. Та коли на власній автівці під'їжджав до Криничного, то з приємністю відзначив, що вся під'їзна дорога до цього села, як і по самому центру Криничному, були без ям. Підмітив Лозовий, що в цій сільраді стоїть робоча бетономішалка - відразу для себе склав про сільського голову Миколу Назарова уяву, як про хазяйновитого керівника громади. І після розмови з ним у своєму записнику залишив кілька поміток, як зможе допомогти цій громаді по деяким майбутнім проектам. В Печинах Івана Івановича вразило натхнення голови Любові Зоріної по розвитку зеленого туризму. В її словах він почув не розпливчате марево, а вже конкретні обриси бізнес-плану. Теж саме відчув меценат і в Становій - сільський голова Юрій Дудник розповів про реалізовані проекти, а ще - про один нереалізований, якому за політики нинішнього уряду Гройсмана не дав зелене світло. Лозовий порадив Дуднику не "закопувати" цей задум, а навпаки повернутися до нього і звернутися з цим проектом напряму до німецьких інвесторів. І сам пообіцяв, як юрист, допомогти йому з оформленням цього подання.

Втім, не слід думати, що такі поїздки - лише роздача подарунків. То більше підтримка людей в найнеобхідному та допомога саме ініціативним людям. Він в меценацтві має власні принципи і грошима "не розкидається". Наприклад, на зустрічі в Буймері, коли люди попросили його … придбати автобус для відновлення маршрутного перевезення, яке у них не так давно припинилося через відмову перевізника, то Лозовий порадив починати з іншого:

-           Маршрутку я вам не подарую. Бо купивши її ситуація не вирішиться. Автобус поїздить і поламається - і ви знову чекатимете, що вам його хтось поремонтує.  Для вас є такі речі очевидні: треба забути, що було вчора, хто вам що обіцяв. Треба самим щось робити, а не сидіти і чекати, - порадив Іван Лозовий. 

Ось такий він - меценат Іван Іванович Лозовий. Конкретний і принциповий. Часом спокійний, часом - вибуховий. Цінує бажання щось змінити на краще і допомагає людям в цьому. 

На зустрічах його питали за родину, дітей, були впевнені, що вчаться вони за кордоном. 

-           Маю дві доньки. Старша закінчує Києво-Могилянську академію, менша - українську школу, зараз здає тести ЗНО і теж готується вступати до вузу, - розповів Іван Іванович . 

Багатьох здивувало, що діти бізнесмена з Америки вчаться в Україні. А він вважає це нормальним. Хоча радить і своїм дітям, і іншим молодим людям хоча б трохи жити чи бувати в західних країнах, щоб відчути, як каже сам - "всі ті дрібні деталі, з яких складається нормальне, законне, демократичне, успішне суспільство. А не те корумповане і часто злочинне, яке на жаль більше характеризує Україну".

До політики Лозовий не байдужий. Радий, що епоха Порошенка минула. Але із засторогою вдивляється у перші кроки нового президента. Каже, час покаже, наскільки надії людей виправдаються. 

А на запитання: "Коли ж закінчиться війна", відповідає коротко: "Коли Росія розпадеться".

І вірить, що таке обов'язково станеться.

Комментариев: 0
Добавить комментарий