Відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі-Закон) на роботодавців покладено обов’язок забезпечувати визначену кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому встановлено санкції за невиконання такого обов’язку.
Дана стаття також передбачає, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4% середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працюють від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об’єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємствам, які працевлаштовують осіб з інвалідністю, слід пам’ятати ряд положень чинного законодавства, що визначають особливості трудових відносин із ними.
Так, при прийнятті осіб з інвалідністю на роботу, забороняється встановлювати для них випробувальний термін відповідно до статті 26 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).
При вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці (скорочення чисельності або штату працівників) переважне право на залишення на роботі мають особи з інвалідністю внаслідок війни при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації з іншими працівниками (ст. 42 КЗпП).
Робота особи з інвалідністю в нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним показанням (ст. 55 КЗпП).
Залучення осіб з інвалідністю до надурочних робіт без їх згоди не допускається відповідно до статті 172 КЗпП.
Особам з інвалідністю I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а особам з інвалідністю III групи – 26 календарних днів (ст. 6 Закону України “Про відпустки”).
У перший рік роботи на підприємстві працівник - особа з інвалідністю має право одержати щорічну відпустку повної тривалості в зручний для нього час до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи (ст. 10 Закону України “Про відпустки”).
Крім щорічної основної відпустки, працівник- особа з інвалідністю, за бажанням, може отримати додаткову відпустку без збереження заробітної плати. Тривалість такої відпустки не може перевищувати: для осіб з інвалідністю I і II групи – 60 календарних днів, для осіб з інвалідністю III групи – 30 календарних днів (ст. 25 Закону “Про відпустки”).
Також слід пам’ятати, що відповідно до ст. 172 КЗпП у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.
Ольга ПІДОПРИГОРА, головний державний інспектор.
