Сьогодні Тростянецька громада Сумської області з невимовним болем провела у останню дорогу Дашутіна Володимира Дмитровича - свого мужнього земляка, захисника України з першого року – 2014-го, як на Україну підступно напали росіяни.
Це була добра, щира, товариська людина. Народився у квітні 1983 року. Його знали, як гарного сім`янина, який з дружиною виростив двох дочок, як справжнього майстра в локомотивному депо. Як добру і дружню людину.
Коли війна увірвалася в життя українців, він у перший же рік - 2014-й - пішов воювати з окупантами в зоні АТО. Служив в інженерних військах, був сапером, а потім за власним бажанням перевівся в підрозділ штурмовиків. Це була високомобільна бойова група, яка проводила операції для прориву укріплених ліній оборони ворога, зачистки позицій і ведення ближнього бою. Під час однієї з таких операцій і обірвалося його життя. Побратими розповіли, що сталося це 26 січня 2025 року в Курській області російської федерації. Їхня група прийняла важкий бій. Сили були нерівними і щоб зберегти людей, основній групі довелося відступати. Володимир залишився один на позиції прикривати побратимів вогнем. Він врятував їх, але сам загинув.
Звістка про смерть Володимира надійшла в його родину майже через півтора роки після того останнього його бою. Весь цей час солдат вважався зниклим безвісти. Рідні жили надією. На жаль, війна перекреслила її, забравши ще одного сина Тростянецької громади.
Багато людей зібралося у Гаївському мікрорайоні міста Тростянець, де в мирний час жив Володимир. З болем і тугою схилили голови рідні, друзі, колеги по роботі та небайдужі земляки, з вдячністю віддали шану людині, яка стала на захист рідної землі.
Під час траурного прощання присутні на похоронах розділили з близькими та рідними непоправну біль втрати. Слова великої шани Герою висловлювали військові, представники місцевої влади, локомотивного депо. Заупокійну панахиду провів настоятель Вознесенського храму ПЦУ отець Олександр Карпець. В їх словах була непомірна біль за втрату і велика гордість за мужнього земляка. Володимир віддав найдорожче за волю та мир на рідній українській землі, за мир над домівками рідних і близьким йому людей - своє життя.
Не висихають сльози матері, не вгамовується біль у серцях дочок, близьких людей. Назавжди прощаючись з героєм, військові здійснили три залпи. Дружині і дітям передали бойові нагороди і прапор України…
Слава Герою України!
